«Роботу можете мені не пропонувати. Поки йде війна і хлопцям потрібен захист, я буду займатись сітками». Так сказала Неля Малярчук кар’єрній консультантці служби зайнятості. І в цих словах – ціла історія про вибір, любов до України та силу людини, яка навіть у тривозі й невизначеності знаходить спосіб бути корисною.
30 років Неля з чоловіком прожили в Росії. Мали бізнес, житло, усе необхідне для комфортного життя. Але після 2014 року бачили, як змінюються настрої в російському суспільстві, які небезпечні наративи поширюються, і розуміли, до чого все йде.
«Радянський Союз зразка 1937 року», - так чоловік Нелі описував майбутні події.
Тож родина обрала Україну – батьківщину дружини. У 2021 році подружжя оселилося в селі Рижани Хорошівської громади на Житомирщині. Тут планували почати нове життя, зайнятися садівництвом і вирощувати малину. Засадили поля, вкладали сили у свою справу, будували плани. Але війна все змінила.
У 2023 році чоловік Нелі, уродженець Литви, у 55 років вирішив стати до лав захисників України. Дружина підтримала його рішення. Вона пишається чоловіком, хоча розлука, постійні переживання за нього та реалії війни даються їй дуже важко. Жінка зізнається, що нині живе на антидепресантах.
«Хтось має захищати країну. Я не хочу, щоб тут була Росія, і тікати більше нікуди не хочу», – говорить Неля.
За три роки служби її чоловік воював на Донецькому, Сумському і Харківському напрямках, двічі зазнав поранень. Був мінометником, нині керує наземним роботизованим комплексом, який доставляє бійцям усе необхідне на позиції та допомагає евакуювати поранених.
Він рятує життя на фронті. Вона допомагає захищати тих, хто там воює. Шлях Нелі до цієї справи проліг через службу зайнятості.
У 2024 році жінка звернулася по допомогу з працевлаштуванням. У Росії вона працювала бухгалтером, однак в Україні зіткнулася з труднощами: незнання місцевого законодавства та відсутність досвіду роботи в Україні ускладнювали пошук роботи.
Про її історію дізналася односельчанка – працівниця Хорошівського відділу Житомирської філії обласного центру зайнятості. Вона й порадила Нелі звернутися до фахівців.
Тут жінці запропонували долучитися до проєкту «Армія відновлення». У межах суспільно корисних робіт при місцевому старостаті безробітні разом із волонтерами плели маскувальні сітки для українських військових.
Відтоді жінка регулярно долучається до суспільно корисних робіт. А в перервах між ними продовжує плести сітки на волонтерських засадах. Бо для неї це вже більше, ніж робота.
Це її внесок у спільну боротьбу. Її спосіб бути поруч із чоловіком, навіть коли між ними сотні кілометрів. Її можливість щодня робити щось важливе для країни, яку вона свідомо обрала своїм домом.
Історія Нелі нагадує: допомагати фронту можна по-різному. Іноді це щоденна, кропітка праця, яка рятує життя.
А служба зайнятості допомагає знайти роботу, а разом із нею – можливість реалізувати себе й робити те, що має сенс.