26 квітня в Україні та світі відзначається Міжнародний день пам'яті про Чорнобильську катастрофу. У цей день, 40 років тому, вибух на 4-му енергоблоці ЧАЕС спричинив найбільшу техногенно-екологічну аварію в історії ядерної енергетики.
Минуло багато років, але наслідки трагедії залишаються поруч із нами. Станом на 1 січня 2026 року лише в Житомирській області проживає понад 206 тисяч постраждалих від аварії. Здавалося б, ця цифра зменшилася – на 71 тисячу менше, ніж десять років тому. Але за цими числами – не просто статистика. Це життя, які обірвалися раніше часу, це хвороби, це долі, які так і не стали повноцінними.
Особливо боляче говорити про дітей. Адже вони навіть не були свідком тієї ночі, але отримали її наслідки на все життя. На сьогодні 43 тисячі, або кожна п’ята людина з числа постраждалих – це діти, які після аварії набули статусу потерпілих. І за останні десять років їх стало менше на 35%. Це не лише про демографію – це про втрати.
Житомирщина досі залишається територією, яка відчула на собі удар Чорнобиля. 371 населений пункт належить до зон радіоактивного забруднення. Більшість із них – у Коростенському районі, частина – Звягельському.
А є місця, де життя зупинилося назавжди. Сім населених пунктів на території Народицької, Гладковицької та Овруцької міської громад – це зона відчуження. У 1986 році звідти евакуювали людей, і вони більше не повернулися. Села Довгий Ліс, Нове Шарне, Мотилі, Омельники, Деркачі, Липські Романи, Журба – сьогодні це порожні назви на карті. Там більше не чути дитячого сміху, не світяться вікна в домівках. Лише тиша і пам’ять.
Ціну помилки інколи неможливо виправити. Але її можна пам’ятати.